У країнах Європи перебувають тисячі українських дітей і підлітків, які інтегруються у тамтешнє суспільство. Звичайно, мова йде і про заклади середньої освіти.
Так, найбільше школярів з України зареєстровано у:
- Польщі – понад 528 тисяч,
- Німеччині – близько 290 тисяч,
- Чехії – 70,5 тисяч,
- Італії, Румунії, Іспанії та Словаччині – від 30 до 40 тисяч українських дітей шкільного віку.
Отже, приблизно мільйон українських дітей шкільного віку живуть не в Україні і зараховані до шкіл приймаючих країн.
Держава підтримує зв’язок українських школярів з Батьківщиною, створивши перелік шкіл, у яких діти, які перебувають за кордоном і навчаються у місцевих школах, зможуть вивчати предмети українознавчого компоненту.
Кожного року частина цих школярів стає абітурієнтами.
І якщо збереження українознавчого компоненту в системі шкільної освіти можновладців турбує, то абітурієнти і студенти повністю втрачають зв’язок з Україною.
Багато хто матиме бажання здобувати вищу освіту
Зацікавленість українців у вищий освіті не підлягає сумніву – за даними OECD (Organisation for Economic Co-operation and Development – Організації економічного співробітництва та розвитку) 76% жінок і 71% чоловіків, які були вимушені залишити України через повномасштабне вторгнення і отримали візу тимчасового захисту в Європі, мають вищу освіту. Ще 5,9% і 8% відповідно мають незавершену вищу освіту у зв’язку з перериванням її отримання через початок повномасштабного вторгнення.
Це гарно ілюструє той факт, що для українців здобуття вищої освіти є нормою, логічним продовженням шляху після закінчення середньої школи.
Проте існує низка причин, через які українська молодь не може почати/продовжити здобувати вищу освіту за кордоном.
У опитуванні, проведеному OECD літом 2023 року, яке охопило 17 європейських країн, були виявлені, зокрема, наступні:
- Мовний бар’єр – 15/17
- Еквівалентність українським програмам/кваліфікаціям – 13/17
- Фінансовий бар’єр – 6/17
- Недостатній рівень інформованості про місцеву систему вищої освіти – 4/17
- Місткість вищих навчальних закладів – 3/17
- Недостатній рівень інтегрованості українських студентів – 3/17
Отже, на перших місцях з величезним відривом знаходяться причини, пов’язані з мовою приймаючої країни, а також відмінностями у програмі навчання.
Це доводить, що українські вищі навчальні заклади на теренах Європи користувалися б шаленим попитом.
Багато людей із задоволенням здобувало б вищу освіту в українських навчальних закладах – українською мовою, за українськими програмами, з українськими викладачами. Проте реалії сучасного життя такі, що молодь виїхала за кордон, багато хто – цілими сім’ями. Вони намагаються тут асимілюватись, знаходять роботу, орендують житло.
Навіть якщо життя в Україні подобалось більше, ніж за кордоном, деякі українці вважають, що перспективи для їхніх дітей кращі за кордоном, і ставлять це в пріоритет.
Не будемо забувати, що людям, які виїхали із зони активних бойових дій, часто повертатись просто нікуди, тож повернення залежить від швидкого відновлення їхніх регіонів або ж надання підтримки для переїзду в інші регіони України.
Отже, майбутні професіонали залишили країну, і при всьому бажанні не мають змоги отримати вищу освіту в Україні, адже просто фізично там не перебувають. А навчання онлайн – лише імітація навчання.
А що стосовно викладачів?
Немало з них також виїхало, і зараз за кордоном обіймають позиції, які зовсім не відповідають їх кваліфікації і науковим ступеням. Найсвітліші уми України миють посуд. А могли б передавати знання молодим спеціалістам.
Крім викладачів університетів за кордоном перебуває немало деканів факультетів, і навіть ректорів.
Виходить, що зараз потенціал розвитку української освіти в Європі є високим як ніколи, адже і викладацький склад, і досвідчені керівники учбових закладів, а головне, молодь, яка бажає вчитися, масово виїхали в Європу. І готові прикласти всіх зусиль, щоб навчати і навчатись за українськими стандартами, адже розуміють, що це сприятиме не тільки якості їхнього власного життя, а й розвитку і процвітанню української нації загалом.
Було б чудово створити навчальні заклади, де український студент навчатиметься у українського викладача
Чи не так? Наближення місця навчання здобувачів вищої освіти до їх фактичного місця перебування забезпечить адаптацію та інтеграцію української молоді, що прибула в країни Європи через бойові дії, до умов перебування у європейському суспільстві. А також забезпечить збереження тісного взаємозв’язку з Батьківщиною через український освітній, мовний та культурний простір.
Це буде корисно для молоді, велика частина якої не отримує вищу освіту через низку причин, не навчається ні в Україні, ні в європейських університетах.
Зі створенням українського вищого навчального закладу в європейських каїнах, навіть знаходячись за кордоном, наша молодь могла б отримувати ступені бакалавра, магістра, кандидата і доктора, інженера. Для України це значно спростить і пожвавить післявоєнне відновлення, адже студенти вже стануть спеціалістами у різних областях, і зможуть використовувати отримані знання на практиці.
Нажаль, таких навчальних закладів в Європі – закладів, орієнтованих на українців – просто не існує. І це при тому, що за різними даними в Європі перебуває від 4 до 6 мільйонів біженців, більше половини з яких – діти до 18 років.
Виходить, що 2-3 мільйони молодих українців, майбутнього нації, не перебувають на Батьківщині, невідомо, коли повернуться, і більше того – доступ до української освіти для них вкрай обмежений. Україну чекає багато роботи – довге і всеохоплююче відновлення – а майбутнє нації знаходиться за кордоном, навчаючись у закордонних університетах. Або ж не навчаючись взагалі.
Приймаючі країни роблять багато для спрощення адаптації біженців з України. Вільний доступ до ринку праці, право користуватись медичними послугами, відкриті двері в шкільну освіту. І українці щиро за це вдячні, адже це допомогло нам пережити неймовірний стрес і значно полегшило адаптацію після переїзду.
Проте здобуття вищої освіти, кваліфікації та наукового ступеня для українців за кордоном значно ускладнене, а в деяких випадках навіть неможливе. Україна має зробити все, щоб сприяти розвитку своєї молоді, адже після війни саме вони – професійні архітектори, будівельники, спеціалісти з міжнародних відносин, права, журналістики – стануть запорукою швидкого і яскравого післявоєнного відновлення держави.
Україна не може собі дозволити втратити фундамент власного розвитку – світлі уми. Збереження інтелектуального потенціалу української нації на користь України, а ніяк не інших держав, має бути пріоритетом України.
Створення сприятливих умов для перебування вимушених переселенців у Європі з одночасним формуванням мотиваційних та соціально-економічних засад для повернення української молоді на український ринок праці – ось одне з найважливіших завдань України, і починати виконувати його необхідно вже зараз.
Невже немає такої сили, невже немає шляхів спрощення здобуття української вищої освіти за кордоном?
Що ж, як то кажуть: хто стукає – тому відкриють. Є ціль – немає перешкод.
Автор: Mgr. Deket Borys
