Мільйони біженців з України залишаються вимушеними переселенцями, більшість з яких шукають притулку в 44 країнах Європи та багатьох інших країнах світу. Організація ЮНЕСКО детально дослідила, як біженці шкільного віку включені у систему освіти приймаючих країн, з якими складнощами вони стикаються, та як подолати основні бар’єри на шляху швидкої і успішної інклюзії.
Станом на червень 2023 року загальна кількість українських біженців, зареєстрованих у Болгарії, Чехії, Угорщині, Польщі, Молдові, Румунії та Словаччині, сягнула 1 902 685 осіб. У той час як серед цих країн Польща прийняла найбільшу кількість біженців, розмістивши майже 1 мільйон українців станом на червень 2023 року, Чехія має найбільшу кількість біженців на душу населення серед семи розглянутих країн, з понад 350 000 українських біженців серед загального населення в 10,5 мільйона осіб.
ЮНЕСКО співпрацює з УВКБ ООН (Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців) та Регіональним технічним центром з питань освіти біженців в Україні, щоб оцінити, якою мірою біженці включені в повсякднне життя примаючих країн. У цій статті висвітлюються ключові заходи у сфері освітньої політики та даних, спрямовані на задоволення потреб українських біженців, демонструються перспективні практики та прогалини, виявлені в результаті комплексного аналізу політики та даних, проведеного в семи країнах, що приймають українських біженців: Болгарії, Чехії, Угорщині, Польщі, Республіці Молдова, Румунії та Словаччині.
Залучення біженців до системи освіти
Інклюзія біженців залежить від наявності комплексної політики в різних сферах, починаючи банально з документації. Національні закони і політика визначають, як біженці отримують доступ до шкіл, як здійснюють перехідний період і як отримують сертифікати про навчання. Зрештою, політичні рамки визначають, якою мірою біженці можуть отримати доступ до довгострокових рішень і використовувати знання, отримані в школі, для побудови кращого майбутнього.
Наміри українських біженців залишитися та освітні потреби
Хоча деякі українці продовжують переміщатися, багато хто вже оселився в приймаючих країнах. Згідно зі звітами УВКБ ООН, які періодично проводяться, 65% українських біженців повідомили про наміри залишитися в приймаючій країні. Хоча Міністерство освіти і науки України доклало значних зусиль для розвитку Всеукраїнської онлайн-школи, щоб охопити всіх учнів і предмети, контекст онлайн-навчання пов’язаний зі значними викликами, пов’язаними зі стійкістю та якістю, особливо в частині добробуту. Оскільки переміщення триває, а перспективи повернення залишаються невизначеними, включення в національні системи освіти стає найбільш стійким способом для урядів приймаючих країн забезпечити доступ до якісної освіти, сприяти соціальній згуртованості та підготувати українських школярів до майбутнього.
У семи країнах, включених до цього дослідження, політичні заходи реагування були сформовані завдяки активації Директиви про тимчасовий захист Європейського Союзу.
4 березня 2022 року Рада ЄС проголосувала за активацію Директиви, що дозволить державам-членам швидко надавати українцям документи та доступ до базових послуг, включно з освітою. Республіка Молдова, яка не є державою-членом ЄС, запровадила схему тимчасового захисту у відповідь на рішення ЄС.
За допомогою існуючої правової бази, а також нових підходів і керівних принципів приймаючі країни зробили кроки для сприяння інтеграції українських дітей до національних шкіл. Однак доступність даних для моніторингу реалізації політики значно варіюється. У той час як дані про зарахування дітей до шкіл доступні в усіх країнах, інформація про безпеку та якість освіти є обмеженою, що ускладнює моніторинг того, чи політика повністю відповідає потребам українських школярів. Крім того, немає або недостатньо даних про охоплення навчанням поза межами початкової та середньої освіти.
Незважаючи на ці положення, рівень зарахування до національних шкіл залишається дуже низьким у всіх семи країнах, а наявні дані свідчать про те, що залишаються значні бар’єри для доступу до освіти. Дані про освіту, що стосуються потреб дітей-біженців та спроможності приймаючих країн надавати їм підтримку, є обмеженими. Тим не менш, численні заходи зі збору даних, що проводяться урядами приймаючих країн та агентствами ООН, дають змогу отримати попередні цифри щодо охоплення дітей освітою та бар’єрів на шляху до неї, хоча доступ до своєчасних загальнодоступних даних варіюється залежно від контексту конкретної країни.
Зарахування українських учнів до початкової та середньої школи
За оцінками, загальний рівень охоплення українських біженців початковою та середньою освітою в семи країнах становить 43%, коливаючись у межах 4%-59% у кожній країні. В середьому це означає, що 6 з 10 дітей не навчаються у школі приймаючої країни. Такі низькі показники охоплення можуть бути результатом маятникових рухів або таких бар’єрів, як мовний бар’єр і здатність до засвоєння матеріалу, однак прогалини в даних про кількість дітей шкільного віку і нерегулярне оприлюднення даних про охоплення багатьма країнами також перешкоджають точній оцінці охоплення дітей навчанням.
Існує багато бар’єрів для доступу до освіти, однак сім’ї в усіх семи країнах називають мову ключовим бар’єром. Наприклад, в Угорщині 6 з 10 українських біженців не володіють угорською мовою, а в Румунії цей показник перевищує 7 з 10. Крім того, хоча деякі країни підкреслили, що існує потенціал для інтеграції українських біженців у школах, наразі бракує загальнодоступних даних про пропускну спроможність шкіл приймаючих країн.
Створення систем для інтеграції учнів-біженців
Враховуючи характер конфлікту та непередбачуване переміщення населення, національні органи влади стикаються зі значними труднощами в ефективному плануванні, фінансуванні та підтримці політик і програм, спрямованих на забезпечення безпечної та якісної освіти для українських дітей-біженців. Крім того, оскільки багато дітей залишаються підключеними до української онлайн-платформи, відсутність дітей у приймаючих школах не обов’язково означає, що вони не навчаються.
Аналіз свідчить, що приймаючі країни вжили похвальних заходів для підтримки інклюзії, зокрема, полегшили вимоги до зарахування, організували мовні курси та спростили доступ до національних іспитів. Це означає, що існує багато багатообіцяючих практик, які можна вивчити та засвоїти, які можуть слугувати доказом та запропонувати цінні уроки для посилення зусиль урядів та громад щодо підтримки інклюзії біженців.
Незважаючи на це, охоплення дітей національними школами залишається дуже низьким у всіх семи країнах, а наявні дані свідчать про збереження значних бар’єрів для доступу, таких як мова та здатність до засвоєння матеріалу. Крім того, відсутність надійних даних про навчання та безпеку створює значні проблеми для політиків і партнерів у розумінні того, як найкраще підтримати українських учнів у приймаючих країнах і громадах.
Оскільки багато українців оселяються в приймаючих країнах, а війна триває, для урядів приймаючих країн вкрай важливо почати забезпечувати створення систем для підтримки інтеграції біженців у середньостроковій і довгостроковій перспективі або їхнього повернення в Україну. Тим часом, загальнодоступні дані, що охоплюють усі аспекти освіти біженців, є критично важливими для відстеження та моніторингу освітніх послуг, інформаційного забезпечення політики та програмної підтримки, уможливлення координації з партнерами та, зрештою, забезпечення права на освіту для українських дітей та учнів у приймаючих країнах.
