Періодично у мережі з’являються інфоприводи, пов’язані із «надмірною допомогою» українським біженцям країнами Європи: мовляв, на їх утримання уряди витрачають шалені кошти, і цьому час покласти край.
Але чи дійсно українці, що тікають від війни, забирають останнє у щедрих держав Європи?
Чи ці яскраві заголовки потребують глибшого вивчення?
Численні інтерв’ю з українськими біженцями доводять, що вони не згодні сидіти склавши руки. Так, їм був потрібен час, щоб оговтатись від шоку і усвідомити, що переїзд до іншої країни, хоч і сампо собі нелегкий, але гарантує найголовніше – безпеку. Яка дає можливість випрямити спину, озирнутись навкруги, і почати інтегруватись у нове суспільство.
Очевидно, один з перших пунктів в плані – знайти роботу.
За різними джерелами, величезна кількість українців із візами тимчасового захисту вже знайшли роботу у країнах, що їх прихистили.
У Німеччині за даними правління Федерального агентства зайнятості ФРН, працюють вже 19% українських біженців.
Станом на вересень 2023 року в Австрії цей показник складає приблизно 20% – майже 14 тис українців з 70 тис, що мають візу захисту, знайшли роботу.
У Нідерландах цей показник складає близько 45% з 90 тис осіб, що отримали візу захисту.
Литва – 21 тис або 50% .
Велика Британія – 42% зі 162 тис.
У Чехії працюють дві третини українських біженців працездатного віку.
Розподіл працевлаштованих по галузям економіки наступний: 30% працівників працюють в промисловості. Близько 15% зайняті в готельно-ресторанній сфері та 14% — в інших сферах послуг. 12% працює у сфері будівництва, 8% – у сфері охорони здоров’я та соціальної сфери.
Показово, що згідно зі статистикою, менше 40% людей отримувати матеріальну підтримку від чеської соціальної системи. 6% – від української, 4% – від обох. Це означає, що приблизно половина українців з візою тимчасового захисту покладаються тільки на себе і не є рецепієнтами фінансової допомоги від Чеського уряду.
Кожен переселенець цінує Чехію за прихисток, за підтримку і тепле відношення. І саме тому розуміє, що найвищий рівень вдячності – це з допомогою приймаючої країни, маючи вільний доступ до ринку праці, медичної системи і системи освіти, встати на власні ноги.
«Хочеться бути активною, заробляти гроші і приносити користь»
«Мені важливо працювати, а не сидіти вдома»
Ці фрази чутно з будь-якого куточку Європи. Всі переселенці розуміють, що допомога від приймаючих держав – це явище приємне, але тимчасове.
І чим довше «сидиш» на фінансовій допомозі, тим більше відтягуєш перший і найважчий крок – пошук першої роботи в іншій країні.
Отже, зважаючи на наведену вище інформацію, постає логічне питання: чи дійсно допомога українцям відбирає великий шмат у бюджетах європейських держав?
Відповідь знайти нескладно.
Ще рік тому у Польщі відкрито заявляли, що податки і збори, отримані від працевлаштованих українців, в кілька разів перевищують видатки на допомогу переселенцям:
«Ми витратили 3,5 мільярди злотих на допомогу українцям, але підрахунки віце-президента Польського фонду розвитку Бартоша Марчука показують, що ми отримали 10 мільярдів злотих (~2.3 млрд євро) від сплачених ними податків і зборів».
А восени 2023 року подібні новини бачимо вже з Чеської республіки:
«…за середніми оцінками, цього року держава отримає близько 12-15 мільярдів чеських крон (~500-625 млн євро) соціальних податків і зборів від працюючих біженців. «Потрібно дивитися на це крізь призму дуже сильного внеску українських працівників-біженців у все чеське суспільство», – сказав міністр праціЧеської Республіки».
Можна здогадатись, що подібна ситуація складається і в інших приймаючих країнах. Стає очевидним, що гучні обвинувачення в сторону українців у «розкраданні бюджетів» європейських країн наразі не мають нічого спільного з правдою.
Звичайно, українці за кордоном стикаються з різними складнощами.
Серед них:
- недостатній рівень володіння англійською чи місцевою мовою;
- проблема поєднання зайнятості з доглядом за дітьми;
- необізнаність в правилах місцевого ринку праці та законодавства.
Через ці та низку інших причин велика частина переселенців із вищою освітою, які обіймали високі посади на Батьківщині, наразі погоджуються на вакансії значно нижчого рівня. Проте на думку більшості це набагато краще, ніж жити в постійній тривозі, що допомогу переселенцям зменшать або взагалі відмінять.
До того ж, багато хто розглядає переїзд в іншу країну як тимчасове явище, і збираються повернутись в Україну, як тільки завершаться бойові дії.
Дехто також не вважає за потрібне планувати на роки вперед і перебування в країні сприймає як досвід: пожити за кордоном, заробити грошей, підтягнути мову до рівня носія.
Автор: Mgr. Deket Borys
Джерела: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
